Історія швейцарського франка: Стійкість та Надійність
Швейцарський франк, що позначається кодом ISO CHF, вважається однією з найстійкіших та найнадійніших валют у світі. Ця грошова одиниця, офіційно введена в обіг у 1850 році, відіграє важливу роль не тільки в економіці Швейцарії, а й у Ліхтенштейні.
Період до швейцарського франка
Історичний контекст швейцарського франка сягає корінням до 1798 року, коли у Швейцарії існувало близько 75 організацій, які чеканили монети, що призвело до існування 860 різних видів валют різного номіналу та ваги. Ці валюти включали талери з міст, таких як Берн, Базель, Цюріх та Женева.
У Старій Швейцарській Конфедерації протягом 15 століття використовувалися дрібні монети, відомі як "батцен" або "хеллери". Однак ці валюти згодом були замінені на інші, і в різні періоди в Швейцарії карбувалися золоті монети, які використовувалися як засіб обміну на товари, такі як пшениця або худоба.
У 1798 році було введено нову грошову систему, засновану на Бернському талері та еквівалентну шести грамам і трьом чвертям ваги чистого срібла. Хоча франк залишався в обігу до розпаду Гельветичної Республіки 1803 року, він став основою валют кількох держав-членів Реформованої Швейцарської Конфедерації.
Введення швейцарського франка
Історичний поворот стався 1850 року, коли швейцарський франк був введений в обіг, замінивши всі попередні форми оплати і ставши офіційною грошовою одиницею країни. Спочатку він був прив'язаний до 4⅓ французького франка, але після Першої світової війни Швейцарія прийняла власну політику обмінного курсу. До 1945 року швейцарський франк став повністю конвертованим по відношенню до всіх іноземних валют і отримував підтримку із золотих резервів, що забезпечувало його стабільність до 1975 року.
Наступний важливий етап в історії швейцарського франка пов'язаний з Федеральною конституцією Швейцарії 1848 року, яка наказувала, що тільки федеральний уряд має право випускати валюту в країні. Перший федеральний грошовий закон, ухвалений Федеральними зборами в травні 1850 року, затвердив франк як офіційну грошову одиницю Швейцарії.
Між 1865 і 1920 роками було створено Латинський валютний союз, який об'єднував Швейцарію, Францію, Бельгію та Італію, де вартість валют усіх чотирьох країн мала прив'язку до ціни срібла. Швейцарський франк також був включений до Бреттон-Вудської схеми обмінних курсів після Другої світової війни і залишався в цій системі до початку 1970-х років. До травня 2000 року курс CHF був прив'язаний до ціни золота.
Швейцарський франк славиться своєю надійністю і стабільністю завдяки політиці нульової інфляції, що проводиться Швейцарським центральним банком, і політичній незалежності країни. У періоди політичних та економічних криз, таких як криза 2008 року, він стає цінним активом, отримавши прізвисько "тихої гавані". Однак слід зазначити, що він не має статусу резервної валюти.
Поточний стан та застосування на фінансових ринках
Сьогодні швейцарський франк залишається однією з найстабільніших валют у світі, яку часто розглядають як актив-притулок у періоди політичної або економічної невизначеності.
Завдяки нейтральній геополітичній позиції Швейцарії, її валюта не зазнавала серйозної девальвації, що робить її привабливою для інвесторів, які шукають надійний засіб заощадження.
Швейцарський франк також широко використовується в міжнародних транзакціях і вважається надійним способом переказу коштів за кордон. Низькі темпи інфляції та політична незалежність Швейцарії підтримують його статус "тихої гавані" у світі фінансів.
Історія швейцарського франка свідчить про його стійкість і надійність, роблячи його привабливим активом для трейдерів та інвесторів, які шукають збереження капіталу і захист від валютних коливань.
